Особливості психолого-педагогічного спілкування викладача зі студентами в умовах сучасного закладу освіти

Abstract

У статті зроблена спроба комплексно розкрити проблему спілкування викладача зі студентами в закладах передвищої фахової освіти. Педагогічне спілкування є засобом реалізації змісту, методів і прийомів педагогічних впливів, спрямованих на формування фахівця. Експресивність допомагає викладачеві залучати студентів до науки, викликати живий інтерес до неї. Саме тому безпосередніми учасниками педагогічної взаємодії є викладач і студент. Між ними встановлюються як ділові, так і міжособистісні взаємини. Їх співробітництво в реальних міжособистісних контактах і є тим соціальним середовищем, в якому відбувається становлення особистості спеціаліста з вищою освітою і подальший розвиток особистості викладача. Саме в педагогічній взаємодії кожен із них знаходить умови для власного зростання. Формою педагогічної взаємодії є педагогічне спілкування – вербальний або невербальний контакт. Педагогічне спілкування сприяє передаванню студентам моральних, національних, громадянських цінностей, а отже, формує духовний світ студента та презентує модель його майбутньої професійної поведінки. Щоб педагогічне спілкування було конструктивним, треба володіти його психолого-педагогічною культурою. Організаційно-управлінським центром педагогічної взаємодії в процесі спілкування є позиція викладача: розуміння, визнання і прийняття студента. Для успішної реалізації їх треба мати педагогічну спостережливість, емпатію і психологічну проникливість, володіти навичками активного слухання і технікою ставлення запитань, застосовувати «Я – повідомлення». Синонімом професіоналізму викладача часто вважають його здібність бути повноцінним суб'єктом власної науково-педагогічної діяльності та розвивати суб'єктний потенціал студента. Завдання розвивального навчання – надання студентові допомоги в становленні його як суб'єкта навчально-професійної діяльності, суб'єкта саморозвитку. Тому викладач має докладати значних зусиль для організації педагогічної взаємодії, яка ґрунтується на суб'єкт-суб'єктних взаєминах, визначає ефективність його педагогічної діяльності та сприяє розвитку суб'єктності всіх учасників освітнього процесу. Для аналізу цього явища використовують поняття полісуб'єктна взаємодія. Спілкування за принципом суб'єкт-суб'єктної взаємодії вимагає від кожного учасника таких якостей: сприймати співрозмовника як індивідуальність зі своїми потребами та інтересами; виявляти зацікавленість у партнері, співпереживати (емпатія) його успіхам або невдачам; визнавати право партнера на незгоду, власну думку, вибір поведінки та відповідальність за неї. Дотримання цього принципу дає можливість налагодити щирі, довірливі стосунки викладачів і студентів. Це також дає змогу коректно (ввічливо, тактовно, чемно) робити зауваження студентові, допомагати йому бачити власні помилки, давати поради щодо подальшого самовдосконалення. Взаємини викладачів і студентів характеризуються складною структурою, компонентами якої є: мотиваційний (інтерес до партнера й потребаву стосунках із ним); когнітивний (сприйняття й оцінка іншого; рефлексія стосунків і усвідомлення їхніх труднощів; уявлення про оптимальні взаємини); емоційний (задоволеність стосунками, які склалися; взаємні оцінні ставлення партнерів; відчуття психологічної захищеності, комфортності або напруженості, тривожності); поведінковий (тип взаємин і стиль педагогічного спілкування; спосіб поведінки в конфліктній ситуації; засоби коригування взаємин і взаємовпливу).