СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВОКАЛЬНО-ІНСТРУМЕНТАЛЬНОЇ ПЕДАГОГІКИ У КОНТЕКСТІ ІННОВАЦІЙ БАНДУРНОГО ВИКОНАВСТВА

Abstract

Більшість країн має шанобливе ставлення до своєї культурної спадщини. Кожен народ цінує і береже свої традиційні музичні інструменти та їх репертуар, бо це – культурна історія держави, і забути про неї – означає зганьбити свою культуру. В Україні таким інструментом, який зазнав значних трансформацій, однак, попри це, зберіг своє духовно-символічне, культурно-мистецьке значення, є бандура. Тому не дивно, що народних кобзарів, лірників, бандуристів називали «Божими людьми», а їхні інструменти священними. Традиційно бандура пов’язана зі співом. Саме тому, для бандурного мистецтва, притаманним є розвиток сольного вокально- інструментального виконавства та збереження традиційного репертуару. Необхідно підкреслити, що мистецтво бандуриста-співака – особливе явище, адже у цій творчій постаті одночасно поєднуються іпостасі вокаліста і акомпаніатора. Така взаємодія вимагає від виконавця володіння величезним багажем особливих умінь та навичок, достатнього рівня володіння мистецтвом співу і інструментальної гри. Спів під супровід бандури є своєрідним феноменом національного мистецтва, історичний поступ жанрових та стильових змін якого сприяє духовному відродженню нації й утвердженню української культури у світі. Саме кобзарська традиція розвивалася та змінювалася згідно з умовами свого існування. Завдяки цій специфічній українській культурній традиції, яка згодом об’єднала великий пласт репертуару, були сформовані звичаї, організації та форми передавання знань. Переглянувши стан сучасного мистецтва, спостерігаємо певний розвиток бандурного виконавства, крок у «нову творчість», «нове звучання», яке не суперечить, а підкреслює саму природу бандури та, водночас, демонструє багатофункціональність інструменту. Органічне сполучення різних видів мистецтв в єдиному творчому процесі називають художнім синтезом. Основними його ознаками є узгодженість та єдність всіх елементів у їх взаємозв'язку та взаємообумовленості, завдяки чому виникає можливість найбільш яскравого та цілісного відтворення ідейно-художнього задуму твору.